ВСУ про визнання недійсною розірвану угоди

Відступ від чинних правових позицій шляхом заміни їх новими висновками щодо формування правозастосовної практики Верховним Судом України — стандартна процедура!

Так, 27.11.2019 ВП-ВСУ було оприлюднено правовий висновок у справі № 905/1227/17, яким вона відступила від висновку 2015 року у справі № 918/144/15.

Висновок встановлював неможливість визнання недійсності вже розірваної орендної угоди, яким майно було повернено, через припинення існування предмета спору.

У новій ухвалі ВСУ виклав такі міркування щодо визнання недійсної угоди після розірвання договору оренди:

1. Так, у господарському та цивільному законодавстві не містяться норми, що забороняють сторонам звертатися до суду з позовом про визнання недійсним виконаного частково/повністю або розірваного договору.
2. У справі прокуратура вимагала визнати недійсним на майбутнє договір оренди, яким регламентувалася здача в оренду нежитлових приміщень державним навчальним закладом одній фірми.
3. Частина 4 ст. 61-й ЗУ «Про освіту» (в актуальній на момент укладання угоди редакції) дозволяє навчальним закладам використовувати майно, що перебуває у їхньому віданні, як інструмент фінансування, зокрема, шляхом отримання прибутку від здачі його в оренду.\

«Але… Ця «прибуткова справа» законом обмежена певними вимогами! Зокрема, здавати в оренду можна тимчасово не задіяні приміщення, які будуть використовуватися для процесів, пов’язаних із навчальними/виховними програмами та за умови, що це не погіршить соціальні/побутові умови учнів та працівників навчального закладу».

У даній справі договір було виконано, але ця обставина не позбавила сторони (у цій справі — прокуратури, яка здійснює захист інтересів у суді) права згодом звернутися з позовом до суду з метою визнати його недійсність.

Можливості визнання недійсності угоди «на майбутнє» (так вирішила апеляція) законодавством не передбачено. Договір вважається недійсним з моменту набрання законної чинності відповідного судового рішення.

У цій справі також було висловлено особливу думку кількох суддів, які вважають, що для відступу від правової позиції не було підстав!

На їхню думку, відсутність предмета спору автоматично робить відсутнім спірне матеріальне правовідношення, а справу можна було завершити не ухваленням судового рішення, а припиненням провадження у справі у зв’язку з неможливістю судового розгляду через виявлені після відкриття провадження обставин.