Висновок ВСУ про неможливість примусового виселення

За загальним законодавчим правилом власник має право виселити зі своєї житлової нерухомості особу, яка там проживає без достатніх підстав, але…

Сама собою наявність права власності не завжди автоматично надає власнику можливість виселити (виписати з квартири або з будинку) того, хто там просто прописаний і проживає, не будучи власником!

За наявності «спірності» щодо виселення справа стандартно вирішується органами правосуддя, а за наявності незгоди сторін з рішенням суду першої та апеляційної інстанцій — Верховним Судом України.

Одна зі справ про виселення буде цікавою як власникам, так і мешканцям, оскільки в ньому ВСУ визначив заборону на виселення, закріпивши її відповідним правовим висновком.

Висновок у справі №754/613/18-ц від 15.01.2020 у деталях

Передісторія! Громадянин звернувся до суду, вимагаючи визнання своєї тітки особою, яка втратила право користування житлом (примусове виселення з квартири).

Він обґрунтував свою вимогу тим, що є власником житла, яке одержав за договором дарування. Тітка ж там зареєстрована та проживає, виселятися не хоче, чим створює йому перешкоди у користуванні нерухомістю.

«Суд першої інстанції виселяти проживаючу відмовився! Мотивував рішення тим, що відповідачка тривалий час проживає у квартирі та іншого житла у неї немає! Апеляційний суд ухвалив «виселити»! ВСУ прийняв бік суду першої інстанції».

Апеляція рішення приймала, відштовхуючись від того, що припинення права власності у попереднього власника та набуття його новим власником, припиняє обставину, яка є підставою для встановлення сервітуту у відповідачки, оскільки позивач заперечує користування його житлом.

Верховний Суд аргументував своє рішення таким:

1. Вирішення таких суперечок має судами здійснюватись у кожному конкретному випадку з з’ясуванням відповідей на запитання:

• чи є втручання у право особи на повагу до житла законним та необхідним у демократичному суспільстві?
• чи відповідає воно невідкладної суспільної необхідності і чи пропорційно переслідуваної законної мети?

2. Тривалий час проживання у житлі за відсутності в особи іншого місця для проживання – достатня підстава для того, щоб це житло вважалося житлом особи у розумінні розпоряджень ст. 8 “Конвенції про захист прав людини …”.
3. Позивач, приймаючи подарунок ще до реєстрації права власності на нерухомість, знав про обтяження квартири у вигляді права користування членом сім’ї колишнього власника. Тобто, наслідки цього чинника він передбачити міг, отже, у цій ситуації він може тільки прийняти подарунок-квартиру в тому вигляді, який він є – разом з тіткою-жиличкою.

Зазначимо, що жінка, яка проживає в квартирі, могла «з легкої руки» апеляційного суду опинитися на вулиці, якби не ВСУ. Їй пощастило, але у таких справах на випадковість розраховувати не варто, тут одразу потрібна допомога (консультація) юриста, який практикує вирішення складних житлових суперечок.