28.07.2020
5507
ВСУ про виконання зобов’язань у фіктивній угоді
Фіктивні угоди з житловою нерухомістю — це ризик залишитися без даху над головою.
Не зовсім зрозуміло, чим думав громадянин, який фіктивно продав свою квартиру іншим людям, які мали на меті оформлення кредиту в банку під заставу цієї нерухомості.
У результаті йому довелося відстоювати житло у ВСУ, який справедливо розсудив, що закон не в змозі захистити його інтереси і встановлення факту проживання в квартирі в ситуації, що склалася, юридичного значення не має.
Передісторія інциденту
Заповзятливі громадяни оформили в банку договір позики, для забезпечення виконання зобов’язання вони надали банку куплену квартиру, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Кредит платити перестали! Банк звернувся до суду з позовом про звернення на заставне майно.
Суд першої інстанції позов задовольнив, апеляція залишила рішення у силі. Пізніше з’ясувалося, що квартира була куплена позичальниками формально. За фактом у ній мешкав колишній власник.
Постало питання про виселення вже формально колишнього власника, який, природно, був проти цього та оскаржив судове рішення про накладення стягнення спочатку в апеляційному порядку, а потім у ВСУ.
«ВСУ за підсумками розгляду справи в постанові №2-1240/2009 від 29.11.2018 позначив, що якщо теоретично фіктивний договір укладено відповідно до вимог законодавства, мотиви та особисті домовленості на наслідки його укладання не впливають, а недоведений факт фіктивності не породжує звільнення від виконання зобов’язань».
Аргументація виселеного
У касаційній скарзі «прозвучало», що угода купівлі-продажу була формальною, укладеною виключно для отримання покупцем кредиту, а сам продавець, як і раніше, живе у квартирі, володіє нею та користується.
При цьому апеляційна інстанція навіть провадження за скаргою відкривати не стала, оскільки заявник не зміг достатнім чином аргументувати свої претензії, як і довести фіктивність угоди.
Фінал історії
ВСУ, проаналізувавши обставини спору, у задоволенні касаційної скарги позивачеві відмовив, пояснивши таке:
- Власність вважається правомірно придбаною, якщо інше прямо не зазначено у законі або незаконність набуття права власності не встановлено у судовому порядку.
- Суди попередніх інстанцій цілком вірно приймали рішення, виходячи з того, що договір купівлі-продажу є дійсним, нерозірваним та невизнаним судом недійсним.
- Заявник може оскаржити стягнення новим позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, але, очевидно, йому потрібна юридична допомога дуже досвідчених правозахисників.
