Спірна земля під спорудою – потенційна судова тяжба з усіма витікаючими наслідками.
ВСУ розглянув одye з таких суперечок і оприлюднив правовий висновок, що визначає, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення «невільної» земділянки, не надає право на отримання її у користування.
Аналіз подробиць розгляду
До суду з позовом до місцевої ради про визначення меж земельної ділянки та зобов’язання вчинення дій звернувся громадянин.
Позивач заявив наступне:
- Він є власником незавершеної нежитловий споруди, розташованої на комунальному земельній ділянці, наданій у постійне безоплатне користування місцевій автошколі, яку вона використовує частково як автодром.
- Незавершене будівництво він купив ще в 2003 році і за законом має право на отримання в користування ділянку, на якому вона розташована.
- Місцева рада надала йому дозвіл на розробку проекту землеустрою для надання йому ділянки під спорудою в оренду.
- Проект розроблений, але автоклуб ухиляється від процедури узгодження меж між ділянками і підписання протоколу. Через це позивач не може продовжити оформлення землі!
«Суд першої інстанції позивачеві в задоволенні вимог відмовив! Вказав йому на те, що його право на завершення процесу оформлення ділянки має захищатися іншим позовом – про надання дозволу на оформлення проекту землеустрою без погодження меж земельної ділянки, якщо між сторонами відсутній спір щодо цих кордонів».
Автоклуб відмовився підписувати документи, заявивши про наявність спору!
Апеляція залишила рішення без змін. Було сказано, що підписання акту погодження не має самостійного значення, оскільки не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на землю, а також будь-яких інших прав у процедурі приватизації.
З цього випливає, що спір про право в разі непідписання відсутній, а суперечка щодо земділянки розглядатися повина в іншому проваджені!
ВСУ задовольнив вимогу формально
Було визначено, що факт порушення права позивача, пов’язаного з позбавленням його можливості реалізувати його повністю або частково, в даному випадку має місце бути. Отже, позов є правомірним.
Вибір способу захисту порушеного права на свій розсуд йому надано статтею 16-й ЦКУ, адже для всіх захист інтересів в судах – гарантований законом.
Такий стан речей говорить про те, що суди попередніх інстанцій ухвалювали свої рішення з порушенням норм законодавства, отже, вони є незаконними.
По суті, рішення ВСУ для позивача стало лише формальним, рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги були скасовані із зазначенням відмовити в позові з іншої причини.
