28.07.2020
5507
Стягнення на іпотеку – не привід для заборони на виїзд з країни
ВСУ не дозволив банку заборонити своїм боржникам виїжджати за межі України, оскільки в ЦПКУ немає такого заходу забезпечення позовних вимог, як тимчасове обмеження права на виїзд за кордон, навіть якщо щодо іпотечного майна розпочато процедуру звернення стягнення.
Короткий огляд обставин справи
Банк звернувся до суду з проханням встановити заборону на виїзд за кордон своєму клієнтові (боржнику) і його поручителю (солідарному боржникові). Між банком і цими особами був укладений кредитний договір, крім поручительства, зобов’язання було забезпечене іпотекою.
Невиконання кредитного зобов’язання боржником і поручителем стало причиною того, що банк іншим позовом почав процедуру стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на заставне майно.
Відповідачі позов про заборону залишати країну не визнали, посилаючись на його безпідставність. Місцевий суд і апеляція вимоги банку порахували цілком обгрунтованими – боржникам заборонили виїжджати за межі України до моменту повного виконання всіх кредитних зобов’язань за договором.
Справа розглянув ВСУ
«Верховна інстанція «заборону на виїзд» анулювала, вказавши судам нижчих інстанцій на те, що в ЦПКУ відсутня така міра забезпечення позову, як тимчасове обмеження на виїзд за кордон, отже, воно є незаконним.
При цьому суди повинні були врахувати факт наявності іншого позову – про звернення стягнення на іпотечне майно, рішення по якому ще не було прийнято.
ВСУ також нагадав суддям про те, що перелік випадків обмеження громадян України у праві виїжджати за межі країни регламентує ЗУ «Про порядок виїзду з України і в’їзду …». Цей НПА «дозволяє» судам «забороняти» особам «подорожувати» виключно в рамках обмеженого переліку.
Той факт, що банк в іншому провадженні почав процес звернення стягнення на іпотечний об’єкт, дає підстави для висновку про забезпечення зобов’язання іпотекою, яка є запорукою і про те, що відсутні правові підстави для «заборони на виїзд» в момент вирішення питання його законності.
Фактично, іпотекодержатель, побоюючись потенційного стягнення заборгованості за кордоном, вимагав забезпечення позовної вимоги, пред’явленого в іншому провадженні. Відповідно до правил статей 151-153 ЦПК 2004 року і ст. 16 ЦКУ це не відповідає нормам процесуального права.
Знову ж правильним кроком в даному випадку була б подача окремого позову з метою захисту порушених прав.
