Платити за тепло потрібно, навіть якщо воно в квартирі відключено

Чи є самовільне відключення квартири від тепломережі підставою для скасування нарахувань за тепло? ВСУ постановою по справі №522/401/15-ц від 25.09.19 відповів на питання негативно. Платити за не спожиту послугу споживач зобов’язаний все одно!

Аналізуємо – чому?

Ситуація спочатку: КП «Тепломережа …» звертається до суду з позовом до споживача, який не платить за опалення і гарячу воду і має у зв’язку з цим великий борг. Суд постановив, що вимоги тепломережі справедливі, апеляційна інстанція теж …

Коротко рішення прозвучало так: «користувався – плати»!

Споживач з цим не погодився, подав касаційну скаргу до ВСУ. У скарзі він попросив зазначені рішення судів попередніх інстанцій скасувати, мотивуючи свою правоту тим, що заборгованість не підлягає стягненню, оскільки:

• тепломережею пропущені строки позовної давності;
• від мереж теплопостачання споживач відключений;
• не можна провести правовий аналіз договору, так як його немає.

ВСУ проаналізував обставини справи і встановив, що дійсно: договору немає, споживач – неплатник, що має заборгованість за тепло і самовільно відключився від мережі теплопостачання. Але, приводом для несплати ці моменти не є, оскільки …

«Обов’язок сплати за послуги житлово-комунального господарства регламентований низкою НПА, системний аналіз норм яких говорить про те, що відсутність договору про надання послуг не є підставою для звільнення споживача від оплати в повному обсязі. Отже, відсутність договору – не аргумент для правосуддя».

Той же факт, що споживач самовільно «відрізався» від тепломережі взагалі є порушенням (самовільно це робити забороняє постанова КМУ №630 від 21.07.2005). Для відключення існує спеціальна дозвільна процедура, регульована «Порядком відключення …», затвердженим наказом Мінрегіонбуду за №4 від 22.11.2005.

В аналізованії ситуації «на стороні» тепломережі ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» та ЗУ «Про теплопостачання», що зводять нанівець доводи касації щодо того, що споживач фактично послуги не отримував, отже, нарахування оплати за них неправомірно.

Щодо пропуску строку позовної давності ВСУ теж висловився. Суди попередніх інстанцій «не помітили», що він був перерваний, отже, це обгрунтування касаційної скарги до уваги не береться.

Справа була відправлена ​​на перегляд в апеляційну інстанцію, яка повинна його вирішити з урахуванням факту про перерваний термін позовної давності і з належним обґрунтуванням судового рішення, що зобов’язує відповідача погасити заборгованість.