В умовах активної міграції населення та ведення бізнесу в різних країнах кредитор нерідко стикається із ситуацією, коли боржник після виникнення заборгованості або вже після отримання судового рішення виїжджає за кордон. Така обставина ускладнює процедуру стягнення, однак сама по собі не робить виконання рішення неможливим.
Ця проблема може виникати як при стягненні коштів безпосередньо з фізичної особи, так і у випадках, коли судове рішення ухвалене щодо особи, яка відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, зокрема у разі притягнення її до солідарної або субсидіарної відповідальності.
Якщо така відповідальність виникла в межах процедури банкрутства або на іншій спеціальній правовій підставі, можливість визнання та виконання відповідного рішення за кордоном потрібно додатково перевіряти з урахуванням права конкретної держави та міжнародних договорів, що застосовуються.
Першим кроком на шляху до стягнення боргу з боржника за кордоном є визначення юрисдикції, в якій доцільно здійснювати цей процес. На практиці це залежить насамперед від місця фактичного проживання боржника та місцезнаходження його закордонних активів.
Як визначити країну, в якій потрібно виконувати рішення
Якщо кредитор знає країну проживання боржника, це ще не завжди означає, що саме вона буде найбільш ефективною юрисдикцією для стягнення.
Необхідно з’ясувати, де боржник фактично проживає, чи має там банківські рахунки, нерухоме або рухоме майно, частки чи акції в компаніях, право на отримання дивідендів або інші активи, на які відповідно до місцевого законодавства може бути звернене стягнення.
Боржник може проживати в одній державі, володіти нерухомістю в іншій, а банківськими рахунками користуватися у третій. У такій ситуації кредитору доцільно визначити, в якій юрисдикції знаходяться найбільш ліквідні активи та де процедура виконання має практичний і економічний сенс.
Для звернення до іноземного суду або подальшого примусового виконання можуть знадобитися докази зв’язку боржника з відповідною країною або наявності там його активів. Вимоги до таких доказів у різних державах відрізняються.
Тому якщо кредитору відома лише приблизна країна перебування боржника або є неофіційна інформація про його майно, встановленню та документальному підтвердженню таких обставин потрібно приділити окрему увагу ще до початку процедури визнання судового рішення.
Як підтвердити місце проживання та активи боржника
У різних країнах доступ до інформації про майно суттєво відрізняється. Частина реєстрів нерухомості та корпоративних реєстрів є відкритою, інші надають інформацію лише за наявності конкретних ідентифікаційних даних, через адвоката, виконавця або на підставі судового рішення.
Залежно від юрисдикції та конкретної процедури доказами фактичного проживання чи діяльності боржника можуть бути дані офіційних реєстрів, відомості про компанії, судові матеріали та інші відкриті джерела.
Як допоміжні докази в окремих випадках можуть використовуватися публікації в інтернеті та соціальних мережах, відомості про ведення бізнесу, місце роботи, володіння майном, а також результати законно проведеного розшуку активів.
Наприклад, якщо є підстави вважати, що боржник проживає у Великій Британії, публічна інформація про його бізнес, роботу, нерухомість або інші сталі зв’язки з цією країною може бути частиною доказової бази. Водночас достатність та допустимість таких доказів визначатиметься вже відповідно до місцевого процесуального права.
Перебування особи на консульському обліку також може мати допоміжне значення для встановлення її зв’язку з певною державою, однак можливість отримання кредитором персональних даних через державні органи України обмежується законодавством про захист персональних даних та правилами доступу до такої інформації.
На якій підставі українське рішення визнається за кордоном
Після визначення країни необхідно встановити правову підставу для визнання рішення українського суду та надання дозволу на його примусове виконання.
Такою підставою може бути міжнародна конвенція, двосторонній або багатосторонній договір за участю України та відповідної держави, а за їх відсутності — внутрішнє законодавство країни, в якій планується виконання. У деяких правових системах додаткове значення може мати принцип взаємності.
Важливою зміною останніх років стало набрання чинності Гаазькою конвенцією 2019 року про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах.
Для України Конвенція діє з 1 вересня 2023 року. З цієї ж дати вона застосовується у відносинах України з державами Європейського Союзу, пов’язаними Конвенцією, крім Данії. Для Великої Британії Конвенція набула чинності 1 липня 2025 року.
Водночас сама участь держави в Конвенції ще не означає, що її положення автоматично застосовуються до будь-якого українського судового рішення. Необхідно перевірити предмет спору, дату відкриття провадження, з якого походить рішення, а також передбачені Конвенцією виключення та заяви відповідної держави.
Зокрема, окремого аналізу потребують рішення, пов’язані з банкрутством та неплатоспроможністю. Тому якщо стягнення здійснюється з контролюючої особи на підставі рішення про субсидіарну відповідальність, прийнятого в межах справи про банкрутство, механізм його визнання за кордоном необхідно визначати індивідуально.
Якщо Гаазька конвенція або інший міжнародний договір не застосовується, необхідно аналізувати внутрішнє право конкретної держави. Саме воно визначатиме, чи може українське рішення бути визнано, до якого суду потрібно звертатися, які документи необхідно подати та які підстави можуть призвести до відмови у визнанні.
Що відбувається після визнання українського рішення
Якщо іноземний суд визнав українське рішення та допустив його до примусового виконання, наступний етап здійснюється вже відповідно до законодавства держави виконання.
Серед стандартних виконавчих заходів можуть бути арешт коштів на банківських рахунках, звернення стягнення на нерухоме чи рухоме майно, доходи боржника та інші належні йому активи.
Окремим напрямом можуть бути корпоративні активи боржника. Якщо він є учасником або акціонером іноземної компанії, залежно від законодавства відповідної держави предметом виконавчих дій можуть бути належні йому частки, акції, дивіденди або інші майнові права, пов’язані з участю в компанії.
Тому під час пошуку активів варто перевіряти не лише нерухомість та банківські рахунки, але й участь боржника в місцевих юридичних особах, належні йому корпоративні права та доходи, які він отримує від такого бізнесу.
Конкретний порядок арешту, обмеження розпорядження та реалізації таких активів визначатиметься законодавством країни виконання.
Якщо боржник використовує рахунки в іншій країні
Практичною проблемою є ситуація, коли боржник проживає та веде бізнес в одній державі, але користується рахунками фінансових установ іншої юрисдикції.
Зокрема, це може стосуватися рахунків у міжнародних банках, необанках або платіжних сервісах, таких як Wise, Revolut, Paysera та інших подібних установах.
Самої назви сервісу для визначення країни виконання недостатньо. Необхідно встановити, у якої саме юридичної особи відкрито або обслуговується рахунок боржника, оскільки міжнародний фінансовий сервіс може працювати через різні юридичні особи залежно від країни проживання клієнта та виду послуг.
Якщо кошти фактично обліковуються фінансовою установою іншої держави, для звернення на них стягнення може знадобитися окрема процедура саме у відповідній юрисдикції.
Основною складністю при цьому є отримання допустимих доказів того, що конкретний рахунок належить боржнику.
Банківська та платіжна інформація, як правило, не є загальнодоступною, тому можливість її отримання залежить від законодавства відповідної держави та доступних там судових або виконавчих процедур.
Якщо активи боржника знаходяться у декількох країнах, це може призвести до необхідності визнання та виконання українського рішення окремо в кожній із юрисдикцій, де знаходиться майно, на яке планується звернути стягнення.
Міжнародна правова допомога та отримання інформації за кордоном
У процесі стягнення може виникнути необхідність отримати за кордоном документи або іншу інформацію, яка недоступна кредитору самостійно.
Можливість використання міжнародної правової допомоги залежить від характеру провадження, міжнародних договорів між відповідними державами та внутрішнього процесуального законодавства.
У цивільних і комерційних справах доступні механізми можуть стосуватися вручення документів, отримання доказів або виконання інших процесуальних дій за участю іноземних компетентних органів.
Особливо широкі можливості міжнародної правової допомоги передбачені у кримінальному провадженні. Однак сам факт існування боргу або невиконаного судового рішення не є достатньою підставою використовувати кримінальне провадження виключно для пошуку рахунків чи інших активів.
Якщо в діях боржника наявні самостійні ознаки кримінального правопорушення, зокрема умисного невиконання судового рішення або перешкоджання його виконанню, питання кримінально-правової оцінки може розглядатися окремо.
У межах належно розпочатого кримінального провадження компетентні органи за наявності передбачених законом підстав можуть використовувати механізми міжнародної правової допомоги для проведення процесуальних дій та отримання доказів в іншій державі.
Водночас кримінальне провадження не повинно підміняти цивільні та виконавчі механізми стягнення заборгованості.
Що перевірити в Україні перед початком іноземного стягнення
Окрім пошуку майна за кордоном, варто перевірити, які активи належали боржнику в Україні на момент виникнення заборгованості та після початку спору.
Якщо перед виїздом за кордон або після виникнення обов’язку повернути кошти боржник відчужив нерухомість, транспортні засоби, корпоративні права чи інше цінне майно, необхідно проаналізувати відповідні правочини.
Особливу увагу варто приділяти операціям із пов’язаними або близькими особами, безоплатним правочинам, продажу майна за очевидно неринковою ціною та іншим операціям, унаслідок яких у боржника фактично не залишилося активів для виконання зобов’язань.
Якщо правочин був вчинений на шкоду кредитору та спрямований на уникнення звернення стягнення на майно, за наявності відповідних підстав він може бути оспорений як фраудаторний.
У такій ситуації метою судового захисту є відновлення можливості задовольнити вимоги кредитора за рахунок майна, яке було виведено з майнової сфери боржника.
Більш детально про цей механізм можна прочитати в матеріалі про оскарження фраудаторних правочинів.
Тому перед початком витратної процедури визнання рішення одразу в декількох іноземних державах варто окремо оцінити, чи існує можливість повернути до майнової сфери боржника активи, які раніше перебували в Україні.
Висновок
Переїзд боржника за кордон не припиняє його зобов’язань та не позбавляє кредитора можливості домагатися виконання українського судового рішення.
Практична стратегія залежить від того, де боржник проживає, в яких країнах знаходяться його активи та який правовий механізм дозволяє визнати й виконати українське рішення у відповідній юрисдикції.
Якщо активи розташовані в декількох країнах, доцільно насамперед визначити юрисдикцію, де знаходиться майно, на яке реально можна звернути стягнення, та співвіднести його вартість із витратами і складністю місцевої процедури.
Окремо потрібно враховувати іноземні банківські та платіжні рахунки, участь боржника в компаніях, корпоративні права, дивіденди та інші джерела доходів.
При цьому міжнародне виконання не виключає паралельної роботи з активами в Україні. Якщо боржник відчужив майно з метою уникнути задоволення вимог кредитора, аналіз та оскарження таких правочинів може стати окремим напрямом повернення заборгованості.
Якщо для стягнення заборгованості необхідно працювати з боржником або його активами за кордоном, АО «Грандліга» може організувати міжнародне стягнення заборгованості: визначити належну юрисдикцію, проаналізувати можливість визнання та виконання українського судового рішення, організувати пошук активів і за необхідності залучити адвокатів у відповідній державі.
