Дитина розлучених батьків – об’єкт боротьби за увагу

У 99% зі 100% розлучення – проблемний захід, а допомога адвоката при розлученні – необхідність, що визначає результат справи. Поділ майна – півбіди, а боротьба за увагу дітей – справжня проблема.

Залишимо передмови. Живі ситуації — судова практика, у якій суди визначали способи участі у виховному процесі дитини батька, яка проживає окремо.

Законодавство щодо регулюючого питання

Принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за розвиток та виховання дитини закріплює ст. 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989р. Ключове посилання для батьків – дотримання найкращих інтересів дитини!

Базово, у всьому регулюючому тему законодавстві, визначено право кожної дитини, що проживає окремо від батьків або одного з них, на підтримку з ними регулярних особистих відносин, прямих контактів та безперешкодне спілкування.

Батько, який проживає окремо, також має законне право на особисте спілкування з дитиною, якщо воно не шкодить дитині та її розвитку.

При цьому будь-який спосіб спілкування та виховання дитини не є постійним, він може змінюватися залежно від обставин та бажання мами та тата прийти до спільного знаменника щодо комунікацій з дитиною.

«При цьому, кожна норма закону, що регулює питання, свідчить, що найкращі інтереси дитини — пріоритет №1. Будь-яке ж ухвалене судом рішення завжди має бути «для дитини» — для її гармонійного розвитку, але з урахуванням принципу справедливої ​​рівноваги для батьків».

Реальні ситуації на конкретних прикладах із життя

Батько у суді просить визначити йому графік зустрічей та вільного спілкування з дитиною без присутності мами (колишньої дружини). Мама зустрічним позовом просить не дозволяти цього. Перша інстанція задовольняє вимогу батька, апеляція із нею погоджується.

Чому суди ухвалюють таке рішення? Тому що колишнє подружжя не може стримуватись і продовжує конфліктувати у присутності дитини під час її побачень з батьком. Це, за підкріпленою законодавчо думкою суду, негативно позначається на психіці дитини, отже, на шкоду їй.

Разом з тим у суді було враховано той факт, що психоемоційний зв’язок між батьком і дитиною, через вік останнього, не сформовано повною мірою, тобто недостатнім для окремого спілкування. Тому суд визначив, що кілька зустрічей будуть «з мамою», а згодом, можливо, й наодинці.

У цій ситуації був встановлений адаптаційний період, тобто не відмовили ні батькові, ні матері, дали можливість зробити все так, щоб у майбутньому батько зміг би бачитися з дитиною наодинці, а мама б з цього приводу не переживала.

Цей адаптаційний період може бути довжиною на місяць, а може і рік. Встановлюється він після детального аналізу в суді кожного конкретного випадку, з огляду на думку дитини, якщо вона здатна її сформувати.

Підсумуємо! Жоден поважаючий себе юрист із сімейних суперечок до кінця судового процесу не може з упевненістю стверджувати, чим закінчиться сімейне розбирання, оскільки дитина — не банківський внесок, поділити її увагу порівну неможливо.

Однозначно в таких справах лише те, що єдиного формального підходу до вирішення таких суперечок немає, на першому місці завжди стоїть добробут дитини, а принцип рівності прав батьків у вихованні дітей застосовується залежно від обставин ситуації.