Стягнення збитків, спричинених воєнними діями РФ

Російська збройна агресія проти України спричинила колосальні збитки для українського бізнесу та приватного сектору. Знищення та пошкодження активів, втрата можливості вести діяльність, упущена вигода – все це потребує адекватного правового реагування. У цій публікації ми детально розглянемо актуальні питання, пов’язані зі стягненням збитків, спричинених воєнними діям Росії.

Можливість подання позову проти РФ в український суд

Спори з іноземним елементом про відшкодування шкоди, заподіяної на території України підсудні українським судам (п. 3 ч. 1 ст. 76 ЗУ “Про міжнародне приватне право”). Проте, згідно зі ст. 79 названого закону для подання позову проти іноземної держави потрібна згода її компетентних органів. 

З цього приводу, Верховний Суд у Постанові від 14.04.2022 року по справі 308/9708/19 зробив виняток, який має значні практичні наслідки:

– українські суди мають право ігнорувати імунітет РФ та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам внаслідок збройної агресії.

– з 2014 року через неможливість дипломатичних відносин немає необхідності надсилати запити до посольства РФ щодо згоди на розгляд справи.

– 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе через розірвання дипломатичних відносин.

Така правова позиція створила процесуальне підґрунтя для масових судових процесів щодо відшкодування шкоди з РФ у вітчизняних судах.

Необхідність повідомлення РФ про відкритий судовий процес відносно неї

Через розрив дипломатичних відносин з РФ надсилання поштової кореспонденції до агресора фізично неможливе. Тому на даний час діє стабільна судова практика, що повідомлення відповідача про судовий процес здійснюється шляхом розміщення відповідної інформації на офіційному веб-сайті суду. 

Проте такий підхід може бути недоцільним у випадку, якщо позивач має намір в подальшому здійснити примусове виконання рішення суду в іноземній юрисдикції, оскільки переважна більшість країн для визнання іноземного рішення на своїй території вимагає надання доказів належного повідомлення відповідача про відкритий судовий процес відносно нього.

За більше ніж два роки повномасштабної війни вітчизняні суди ухвалили значну кількість судових рішень про стягнення з російської держави шкоди, яких вона завдала внаслідок воєнних дій. В основній масі таких рішень повідомлення відповідача про судовий процес було здійснено саме через оприлюднення інформації на веб-сайті суду. Така обставина може бути вагомою перепоною в процесі  примусового виконання рішення суду.   

В такому випадку ми радимо дотримуватися всіх передбачених законодавством вимог щодо надсилання відповідачу процесуальних документів та повідомлень. Для цього потрібно перекласти відповідні документи на російську мову та надіслати їх через поштові служби третіх країн (наприклад, Грузії, Казахстану, Турції).

Наша фірма має розгалужену мережу партнерських адвокатів та юристів по всьому світу і тому має змогу виконати таку опцію без жодних складнощів. 

Додатково слід відправити процесуальні документи та судові повідомлення до дипломатичного представництва РФ, яке розташоване в країні, в якій позивач планує здійснювати подальше визнання та примусове виконання рішення українського суду.

Примусове виконання рішення українського суду про стягнення з Росії збитків, завданих війною

Рішення українського суду навряд чи буде виконуватися РФ добровільно, тому позивачам слід розраховувати на примусове стягнення активів, що належать Росії.

Потенційно примусове виконання може бути реалізована двома шляхами:

1. Примусове виконання рішення суду в Україні за рахунок активів агресора, що розташовані в Україні. Проте враховуючи обсяг заподіяної шкоди, то активів РФ не вистачить для задоволення вимог всіх постраждалих від військової агресії.

2. Примусове виконання рішення суду в іноземній країні за рахунок активів агресора, що розташовані в такій країні. 

Для реалізації цього варіанту слід розуміти, що для виконання рішення українського суду слід пройти спеціальну процедуру визнання такого рішення та отримання дозволу на його примусове виконання в певній іноземній країні.

Процедура визнання регламентується міжнародним двостороннім договором між Україною та відповідною країною, а за відсутності такого договору національним законодавством іноземної країни за принципом взаємності (тобто в такій країні потрібно буде надати докази, що Україна за принципом взаємності визнає та виконує аналогічні судові рішення такої країни).

Українським процесуальним законодавством встановлено, що для визнання іноземного судового рішення на території України, потрібно надати, зокрема, докази того, що відповідач, який не брав участі у справі був належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи (ст. 466 ЦПК). Відтак, в країнах за якими Україна немає двостороннього договору скоріше всього буде застосована аналогічна вимога, а в країнах з якими Україна має договір все буде залежати від погоджених умов між країнами стосовно цього питання.

Тому, такий доказ повідомлення відповідача про місце, дату і час розгляду справи як оприлюднення інформації на веб-сайті суду потенційно може бути не прийнятий.

Крім цього, знову ж таки, навіть якщо у позивача достатньо всіх процесуальних документів для визнання рішення українського суду в іноземній країні, то не слід забувати про те, що звернення стягнення планується з активів держави РФ, що розміщені в певній країні. А це в свою чергу, знову вимагає вирішення питання про судовий імунітет РФ в іноземній країні. 

В контексті цього питання, потрібно враховувати, що ряд держав постійно розширюють застосування принципу судового імунітету, доповнюючи його таким підвидом як функціональний імунітет. Принцип функціонального імунітету зводиться до того, що дозволяється стягувати державне майно, яке використовується у комерційних цілях. Майно, яке використовується для виконання державних функцій (наприклад, майно дипломатичного представництва) перебуває під судовим імунітетом. 

Отже, перед вибором іноземної юрисдикції в якій планується подальше примусове виконання рішення українського суду слід звернути увагу на країни, які визнають функціональний імунітет за державними активами іншої країни. Наприклад, США, та країни-учасниці Європейської Конвенції про імунітет держав 1972 року, серед яких Німеччина, Австрія, Люксембург, Кіпр, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія.

Тому, якщо позивач планує в майбутньому здійснити примусове виконання рішення українського суду про стягнення збитків, завданих військовою агресією РФ, то доцільно ще на етапі подання позову в український суд проаналізувати всі вищенаведені нюанси та оцінити перспективи подальших дій.

Перспективи подання позову про стягнення шкоди з РФ до іноземного суду 

Альтернативним варіантом стягнення потерпілим відшкодування шкоди з РФ є ініціювання судового процесу на території іноземної країни. Такий варіант не є універсальним, але може бути ефективним у разі встановлення юридичного зв’язку активів на території України або позивача з такою іноземною країною. Це можуть бути, зокрема, зв’язок бізнес-діяльності з такою країною, питання резиденції власників бізнесу чи інвесторів тощо. 

Для реалізації такого варіанту слід встановити юрисдикційні повноваження іноземного суду розглядати такий спір проти рф відповідно до положень їх внутрішнього законодавства та проаналізувати питання судового імунітету в такій країні. У випадку, якщо іноземний суд визнає свою юрисдикційну компетенцію для розгляду даного спору і буде позитивно вирішено питання судового імунітету, то в подальшому виконання місцевого судового рішення буде значно легше ніж реалізовувати визнання українського судового рішення в такій країні. 

Підсумовуючи викладене, якщо у Вас є додаткові питання, або Вам потрібний внутрішньодержавний або міжнародний юридичний супровід стягнення збитків, спричинених військовими діями РФ, звертайтесь до нашої компанії.