Притягнення керівництва та власників компанії – боржника до майнової відповідальності за борги такої компанії

Підприємницький сектор країни переповнений проблемною заборгованістю, створеною недобросовісними боржниками. Саме тому, з метою запобігання використанню юридичної особи як інструменту для безпідставного збагачення за чужий рахунок, законодавець постійно втілює та розширює додаткові механізми захисту прав та інтересів кредиторів від таких недобросовісних боржників.

Вказані механізми закріплені в чинному Кодексі України з процедур банкрутства, та реалізуються шляхом притягнення контролюючих осіб боржника до солідарної (ч. 6 ст. 34) та/або субсидіарної відповідальності (ч. 2 ст. 61) за борги їхньої компанії. 

Важливу роль в реалізації порядку та підстав притягнення контролюючих осіб до майнової відповідальності набирають значення висновки Верховного Суду з питань застосування відповідних норм та врегулювання нестандартних рішень таких осіб щодо порушення усталеного порядку притягнення.

Солідарна відповідальність застосовується до будь-яких членів або органів управління боржником (директор, дирекція, наглядова рада, загальні збори тощо) у випадку не звернення до суду в місячний строк із заявою про відкриття провадження у разі виникнення загрози неплатоспроможності (наприклад, задоволення вимог одного кредитора призведе до неможливості задоволення вимог інших кредиторів).

Слід враховувати, що притягнення особи до солідарної відповідальності можливо за наявності її вини у такій бездіяльності. Судова практика виходить з принципу вини керівника (члену органу управління) щодо бездіяльності у поданні заяви про неплатоспроможність. При цьому така особа має право спростувати наявність вини у такій бездіяльності, наприклад, якщо вона об’єктивно розраховувала добросовістно подолати ознаки банкрутства в розумний строк, або розцінювала такі фінансові труднощі як тимчасові, або вжила все можливе від неї для уникнення неплатоспроможності тощо. 

Перелік таких спростувань не є вичерпним і в кожному конкретному випадку суд оцінює такі обставини індивідуально з урахуванням визначення моменту усвідомлення критичності виниклої ситуації, що очевидно порушує звичайний режим господарської діяльності та створює негативні наслідки для кредиторів та боржника. 

Серед інших критеріїв, що враховуються судом для прийняття рішення про притягнення особи до відповідальності є, зокрема, специфіка діяльності боржника, тактика виконання бізнес плану, причини, що зумовили виникнення фінансових труднощів тощо, оскільки не всі ускладнення в діяльності боржника є безумовною підставою для ініціювання процедури банкрутства за заявою органу управління боржника. 

В разі визнання судом спростувань аргументованими та розумними з урахуванням об’єктивності інших критеріїв, керівник (або будь-який інший член органу управління) може бути звільнений від відповідальності.

На практиці трапляються випадки, коли обставини загрози банкрутства тривали певний час в період якого відбулася зміна керівників, кожний з яких управляв боржником більше місяця, проте не звертався до суду протягом місячного строку з заявою про банкрутство. Позиція Верховного Суду в такій ситуації зводиться до того, що залишення посади керівника або іншого члена органу управління не є підставою для звільнення від притягнення до відповідальності. І суд вирішує питання про залучення до солідарної відповідальності кожної особи індивідуально в залежності від розумності та добросовісності дій останніх під час перебування на посаді.

Субсидіарна відповідальність застосовується до будь-яких осіб, що здійснюють вплив на дії боржника, або дають обов’язкові для нього вказівки  (зокрема, засновники, учасники, акціонери, або інші особи, враховуючи керівника) у разі наявності їх вини за банкрутство боржника. 

Практика Верховного суду демонструє, що для притягнення вказаних осіб до субсидіарної відповідальності не потрібна наявність вироку відносно них. Разом з цим, законодавство не містить деталізованого переліку дій або бездіяльності, що складають об’єктивну сторону такого правопорушення. 

Проте з аналізу судової практики можна виокремити зокрема, такі: придбання майна за відсутності коштів для розрахунків; прийняття рішення про виведення майна, що потягло неплатоспроможність; схвалення або укладення угод на невігідних для себе умовах; укладення правочинів з фірмами, які очевидно не можуть виконати свої зобов’язання (наприклад, одноденні фірми), дача вказівок про укладення явно збиткових угод; призначення на керівні посади сумнівних осіб (наприклад, “номінали” або “фунти”); прийняття важливих ділових рішень без розумного або добросовісного сенсу для цього тощо. 

Але в будь-якому разі вчинення однієї з вишепозначених дій не свідчить про стовідсотквість вини контролюючої особи і для реалізації механізму притягнення до субсидіарної відповідальності потрібно аналізувати історію угод, вчинених під впливом таких осіб, що сприяли виникненню фінансових труднощів, їх подальшої динаміки розвитку або ускладнень та переходу в стадію об’єктивної неплатежеспособности. 

Обсяг субсидіарної відповідальності становить різницю між сумою кредиторських вимог та ліквідаційною масою. Діюча норма ч. 2 ст. 61 Кодексу з процедур банкрутства передбачає застосування субсидіарної відповідальності виключно у разі недостатності майна боржника для задоволення кредиторських вимог. Тому застосування механізму притягнення контролюючих осіб до такого виду відповідальності слід розпочинати або після формування ліквідатором ліквідаційної маси (у разі якщо очевидно зрозуміло, що ліквідаційної маси буде недостатньо для задоволення всіх кредиторських вимог) або після завершення процедури реалізації всіх активів боржника (у разі якщо після такої реалізації отриманих сум виявилося недостатньо для повного погашення кредиторських вимог).

Якщо Вас цікавить повернення боргу через застосування механізмів притягнення контролюючих осіб до майнової відповідальності або навпаки Ви маєте намір захистити себе від притягнення до майнової відповідальності за борги компанії, звертайтесь до нас за консультацією або повним супроводом справи.